Детермінізм і категорії обумовленості буття, страница 2

Справжньою протилежністю індетермінізму є абсолютний детермінізм, який не визнає моменту свободи між стихією й космосом Універсуму, спирається на однозначні лінійні залежності між явищами. Свобода – показник нелінійної, багатозначної залежності між тим, що називають ладом світу (Космосом) і стихією (невпорядкованістю) Буття. Геніальною була думка про самодовільне відхилення атомів у Епікура. Сьогодні наука має справу з багатозначними залежностями у взаємодії самих різних елементів у певних системах, з ланцюгами причин у всій їх структурній складності. Наочно це виявилося в інформаційних системах: природних, а ще більше в комп’ютерних. Рух одних речовин і енергій може переноситися на інші. І це перенесення виступає причинами у ланцюгах прямих і зворотних зв’язків.

Центральним ядром вчення детермінізму є положення про існування причинності. Принцип каузальності спирається на причинну, з необхідністю, обумовленість одних явищ іншими при певних конкретних обставинах і положенні, на генетичний зв’язок між окремими станами видів і форм буття. Досить довго лише каузальність розглядалася як єдиний тип детермінації, бо вона легко виявляється, помітна у явищах. Лапласівський абсолютний детермінізм тримався на лінійній механістичній причинності , тому був упевненим, що варто лише знайти формулу сучасного стану матерії і тоді можна знати будь які події в природі у майбутньому. Отже механістичний детермінізм у своїх крайнощах збігається з фаталізмом: невмолимим зчепленням причин і наслідків у замкнутій каузальній системі. Вперше розвінчав абсолютизацію каузального детермінізму Д. Юм, підштовхнувши глибокі роздуми Канта.

Причина (явище, яке викликає певну дію) і наслідок (реакція на цю дію). Структурне розмаїття і різноякісність буттянеможливо пояснити поза взаємною обумовленістю, у тому числі каузальною, яка розгортається у часі, але не лінійно. Окремі каузальні зв’язки включені в універсальну взаємодію. Зовнішня причинність – шлях до “дурної безконечності”. Гегель у “Науці логіки” (М., 1971, т. 2, с. 208-221) писав: часовим інтервалом розділені не причина і дія, а форми, в яких знаходить вираз причина і дія. І взаємодія існує не між причиною і дією, а між їхніми формами, між подіями і тілами, які надають вираз причині і дії. Одна причина має різні дії: куля, випущена зі зброї, вбиває живе, руйнує механічно, нагрівається і нагріває.