Метафора – це твердження про властивості об’єкту на основі певної подібності з уже позначеним у переосмисленому значенні слова. Тому метафора так широко експлуатується у кваліфікативно-оціночній діяльності свідомості. Техніка метафори – основний засіб непрямої номінації. Це створює умови для предикації об’єктам нових, невластивих для них ознак, а тим самим – для стрімкого розвитку нового змісту [19: 64].
А.Н. Мороховський у «Стилістиці англійської мови» дає своє визначення метафорі: «Метафора представляє собою вторинну номінацію, засновану на схожості, спільності (реальній або уявній) об’єкта номінації з тим об’єктом, назва якого переноситься на об’єкт номінації [21:171].
«Метафора – це принцип виняткового слововжитку, називання «предмета», «змісту», що має вже «ім’я», новим словом, яке може затвердитись за ним назавжди», - пише В.В. Виноградов, російський літературознавець та лінгвіст [9:413].
Відомий російський лінгвіст Н.Д. Арутюнова, яка зокрема відома своїми численними роботами, присвяченими метафорі, надає своє розуміння сутності метафори: «Метафора – це перш за все спосіб уловити індивідуальність конкретного предмету або явища, передати його неповторність. Метафора індивідуалізує предмет, відносячи його до класу, якому він не належить. Вона працює на категоріальній помилці»[ 5:348].
Брандес М.П. також за малась проблемою метафори у своїх роботах: «Метафора представляє собою засіб вторинної номінації, що виникає на основі зовнішньої схожості оригіналу та об’єкту номінації. Заміщення відбувається на основі переносного значення слова, що позначає об’єкт-джерело переносного значення.» [7:370].
Також цікавим є просте, але дуже влучне визначення Петрова В.В.: «Метафора – це такий засіб, точніше, процес, за допомогою якого одна сутність або стан описуються у термінах, які спочатку були призначені для опису інших речей» [24:204].
Як бачимо, думок та підходів приблизно стільки, скільки вчених, що у різні часи займались дослідженням метафори. Слова іспанського філософа та соціолога Хосе Ортеґа-і-Ґассета можуть послугувати висновком: «Метафора – це перенос назви» [22:71]. Дещо спрощено та не виражає усієї багатогранної сутності метафори (адже видів переносу назви багато), проте усі вчені погоджуються щодо цієї її ознаки.
Зростання теоретичного інтересу до метафори було стимульоване збільшенням її присутності у різноманітних видах текстів, як у поетичній мові та публіцистиці, так і у мовах різних галузей наукового знання. Зрозуміло, що експансія метафори у різні види дискурсу не пройшла непоміченою. З’явились дослідження метафори у дидактичній літературі, у різних видах мас-медіа, у мові реклами, у заголовках, у спорті, а також у різноманітних термінологічних системах [4:6]. Це і зрозуміло, адже у житті образне мислення є надзвичайно суттєвим. Людина здатна не тільки ідентифікувати індивідуальні об’єкти (наприклад, впізнавати людей), не тільки встановлювати подібність між областями, що сприймаються різними органами почуттів, та виражати його в мовленні, але також і встановлювати спільні ознаки між конкретними й абстрактними об’єктами, матерією та духом. В цих випадках людина не стільки відкриває подібність, скільки створює її. Метафори виникають в будь-яких видах дискурсу, що пов’язано насамперед з особливостями сенсорних механізмів та їх взаємодією з психікою, що дозволяє людині порівнювати несумісні поняття [4:8].
Розповсюдження метафори у численних жанрах художньої, повсякденної та наукової мови змусило авторів звернути увагу не лише на естетичну цінність метафори, але й на утилітарні переваги, що вона надає [4:6].
Р. Хофман – автор ряду досліджень про метафору – писав: «Метафора виключно практична. Вона може застосовуватись у якості знаряддя опису та пояснення у будь-якій сфері. Метафора, де б вона нам не зустрілась, завжди збагачує розуміння людських дій, знань, мови» [ 32:327].
Уважаемый посетитель!
Чтобы распечатать файл, скачайте его (в формате Word).
Ссылка на скачивание - внизу страницы.