Принцип модульності в історії освіти. Порівняльна характеристика класно-урочної і модульної систем навчання, страница 4

Дана експерементальна ідея претендує на трансформаціютрадиційної освітньої моделі, яка зорієнтована переважно на наукові знання, до інноваційної, яка спрямована на соціально-культурний досвід нації та людства. Така трансформація здійснюється, здебільшого, за авторськими програмами дослідно-експерементальної роботи й організаційно втілюється протягом 5-9 років.

Восьма версія модульного навчання – російська, що реалізується під науковим керівництвом Є.В. Сковіна. Науковець запропонував організаційну модель школи нового типу – обєднання шкільних модулів, яку останніми роками впроваджують у кількох школах Донецького регіону. Обєднання шкільних модулів (ОШМ), за Є.В. Сковіним – це комплекс навчально-виховних закладів, зорієнтованих на розвиток і задоволення потреб особистості і суспільства у різних формах неперервної освіти. Створення ОШМ передбачає модернізацію педагогічного процесу, організаційної і фінансово-господарської діяльності й, особливо, системи управління. Науковець зазначає, що головне не у тому, щоб механічно поєднати різні навчально-виховні заклади, а щоб реалізувати ідею інтеграції освіти, науки і виробництва усіх суспільних сил.

Серед основних принципів модульності у зарубіжній і вітчизняній літературі виділимо такі:

·  наявність самостійної групи ідей (знань), якими оволодівають учні за допомогою дидактично доцільних засобів, що відповідають природі цих ідей;

·  формування самостійно планової, цілісної одинці навчальної діяльності, яка сприяла б досягненню учнем чітко визначених цілей;

·  оволодіння принципом модульності досягається через застосування різних форм і методів навчання, підпорядкованих загальній темі навчального курсу або актуальній науково-технічній, соціальній чи іншій проблемі;

·  складання автономних порцій навчального матеріалу (на зразок розділу або теми) для груп (до шести) учнів.

При реалізації пинципу модульності корекція проводиться після визначення рівня досягнення учнями основних дидактичних цілей, тобто узагальнених фрагментів змісту навчання. За умов модульного навчання учень дістає право вибору шляхів індивідуалізованого удосконалення в оволодінні соціально-культурним досвідом.

Отже, аналіз науково-методичної літератури дозволяє стверджувати, що в зарубіжній і вітчизняній теорії і практиці принцип модульності навчання набув широкої популярності, що підтверджується наявністю декількох дидактичних версій його реалізації і є показником його важливого суспільного значення у поступальному розвитку освіти. Особливим є підхід до організації процесу викладання і вивчення програмового матеріалу на основі модулів, а також відповідної системи оцінювання.

1.2.  Порівняльна характеристика класно-урочної і модульної систем навчання.

Суть класно-урочної системи навчання, як відомо, полягає у розподілі учнів на стаціонарні класи (25-30 осіб) та реалізації комплексу навчальних програм, кожна з яких складається з розділів, що поетапно викладаються на   45-хвилинних уроках під керівництвом учителя, який і визначає навчальні досягнення учнів. Простота організаційної структури й управління, висока інформаційність та економічність є передумовами широкого використання класно-урочної системи протягом кількох століть у багатьох країнах світу. Проте можна констатувати, що класно-урочна система має низку істотних вад, зокрема:

1)  переважання колективної і групової рботи над індивідуальною, чітко спланованою та органіованою;

2)  відносна пасивність учнів у навчанні і нераціональне використання часу на уроках;

3)  неспроможність учнів глибоко осмислити виучуваний матеріал через нагромадження, нечітку структурованість, переважання пасивного сприймання інформації над активним, громіздкість домашніх завдань;

4)  обмеженість діалогічного спілкування вчителя і учнів на уроках, спричинена великою наповнюваністю класів, репродуктивністю міжособистісних контактів між учасниками навчального процесу, що психічно виснажує їх;